+380686036181 newdonbass.ngo@gmail.com

НОВИНИ

18.10.2019 – Карітас Харків презентував фільм “Тато”.

18.10.2019 – Карітас Харків презентував фільм “Тато”.

18.10.2019 – Карітас Харків презентував фільм “Тато”.

Розповідає режисерка фільму з Білорусі Marta-Daryia Klinava.
“Харьков встретил нас по летнему тепло. И несмотря на типичную для октября погоду и выходной день зал Харьковского пресс-центра был полон. В 6 вечера начали приходить первые зрители. Ближе к началу показа пришлось задействовать всю мебель, что имелась в пресс-центре, так как людей пришло больше, чем ожидалось. Модератор Юрий Чумак приветствовал всех пришедших и представил нас с Оля Самоленко.
Обсуждения прошли бурно. Озвучивались старые, но по-прежнему актуальные, проблемы продолжающейся войны на Донбассе. Было много слов поддержки главной героине фильма Оля Самоленко. Многие из присутствующих оказались преподавателями учебных заведений и предложили сделать показы для студентов.
Так что, до новых встреч, Харьков!”

Оболонь. Показ 20.10.2019

Оболонь. Показ 20.10.2019

Останній прем’єрний показ у Києві відбувася в Арт-центрі Братислава. Абсолютно несподіване та не схоже, на усі інші муніципальні кінотеатри, місце. Затишне і створене якось по-людськи і для людей. Прийшли облонські глядачі. Серед теплого осіннього дня усі висиділи до кінця фільму, ще й лишились на обговорення. Після фільму піднялись на хвилину мовчання у пам’ять про «вічно живих» захисників України. Глядачі, загалом, мовчали після перегляду, а я нарешті виговорилась. Дякую, що вислухали і, схоже, зрозуміли. Прем’єрні безоплатні покази у Києві звершено. Місію виконано.

Показ на Троєщині. 19.10.2019

Показ на Троєщині. 19.10.2019

Із уст режисерки фільму Лариси Артюгіної. «Авторські покази документального кіно завжди стають нережисованою подією. Ти ніколи не знаєш, який глядач прийде і що скаже після перегляду. У кінотеатрі Флоренція у залі були присутні виключно чоловіки. Дуже різного віку, від 12+ до 60+ Тому розмова після фільму теж була «чоловіча». Мене «вичитали», чому так мало реклами про фільм, чому так мало людей знають, про кіно, яке мусить подивитись кожен. Засипали питаннями, коли його покажуть по телебаченню, на «Прямому каналі», чи 5-тому. На мої роз’яснення, що ми не маємо ресурсу на рекламу та поширення і збираємо кошти на це через Фейсбук, отримала жорсткий, але справедливий аргумент – ви створили цей фільм і ви несете персональну відповідальність за те, щоб фільм дійшов до глядача. Мені було важливо це чути, бо кажу про це завжди своїм студентам, і важко, бо це величезна робота, на яку у мене вже просто немає сил… І ще пролунала думка від воїна про те, що для нього страшенно важливо знати, а що ж скажуть (напишуть чи знімуть) про нього, після того, як він загине. І він знайшов відповідь на це питання у нашому фільмі «Тато». А у самому кінці розмови, підійшов школяр і попросив мене показати наш фільм у його школі. Ми домовились, що він поговорить із учителем своїм і ми це зробимо. Один із ветеранів запевнив мене, що Деснянська райадміністрація точно не відмовить у поширенні фільму по школам району. Ось такі глядачі на Троєщині, дякую вам!”

Дніпровський район. Показ 17.10.2019

Дніпровський район. Показ 17.10.2019

Показ у Дніпровському районі був непростим. До нас завітали не багато, але дуже яскравих особистостей, як кажуть, із шлейфом теми. Олена - такмед у Госпітальєрах, Сергій - чорнобилець , Юрій - інкогніто. Після перегляду фільму говорили про природу...

Харківський масив. Показ 16.10.2019

Харківський масив. Показ 16.10.2019

Маленькі зали муніципальних кінотеатрів мають свій особливий шарм. Наче у кінотеатрі – екран, звук, зала, й одночасно, наче вдома – камерність, усі свої, бо ж місцевий глядач – свій, та відчуття безпеки. Зазвичай, у таких кінотеатрах, працюють чарівні жінки і чоловіки похилого віку. Вони якісь дуже душевні й небайдужі. Розпитують про все, допомагають, виявляють емпатію. Саме такі київські кінотеатри Шевченка, Факел, Дніпро й Флоренція. От у Факелі працює адміністраторка, у якої сестра пішла на фронт. І вона дуже переймался нашим фільмом «Тато». Робила самостійно рекламу на своїй сторінці, прийшла на обговорення. А обговорення було емоційним. Наша глядачка, мама геройськи загиблого добровольця батальйону Донбас з позивним Ред, Наталя Харченко, поділилася своєю історією проживання травми. Дуже схожою до історії нашого кіно «Тато». Все розповіла, як не могла вийти з хати у перший рік після біди, і як тепер очолює громадську організацію матерів війни… А ще у нас був неймовірний глядач – восьмирічний Денис, який дуже точно розповів про що кіно. Зосереджено увесь фільм дивився на екран, не лякався і не плакав. І його бабуся не виводила із залу. Доросла зріла особистість у тілі маленького хлопчика. Узяв мою візитку, щоб у школі показати фільм… до сліз! Дякуємо людям з Харківського масиву, ви – прекрасні!

Біла Церква. Прем’єра 14.10.2019

Біла Церква. Прем’єра 14.10.2019

14 жовтня видався сонячним, дуже теплим днем. Ми з Мартою та Олею зустрілися на Теремках і помчали у Білу Церкву.
Було відчуття тепла і світла. По телефону нас контролював “Фагот”, побратим “Вована”, доброволець батальйону «Донбас» і організатор показу.
Він хвилювався, коли ми зустрілися, хоча й намагався це не показувати, адже ніхто не знав, чи буде заповнена зала. Організатори дали об’яви по місту, забронювали кінозал і нікого спеціально не «мобілізовували». Як потім зізнались, вперше так вчинили.
Чудова зала місцевого кінотеатру імені Довженка наповнилась вщент. Це були дуже різні обличчя, як за віком так і за статтю. “Фагот”, він же Володимир Бабенко, керівник Агентства стратегічного розвитку міста, представив нашу команду і розпочався перегляд.
Спочатку у залі було тихо, потім було чутно тихий плач. Після закінчення фільму – хвилина мовчання. І велика складна розмова про враження і переживання глядачів. Гостре обговорення, чи не дарма ми платимо таку високу ціну за цю війну. Запитували у нас, чи були перешкоди під час створення та показів фільму, як народилася ідея фільму. Ми розповідали й про те, що фільм повністю волонтерський і створення його було складним трирічним процесом. Марту запитували про Білорусь, чи знають там про війну, чи можливий білоруський Майдан?
Розповіли ми й про місію Платформи української документалістики docUA Platform, про фільми, які змінюють суспільство й наш документальний активізм. А ще почули багато вдячних слів та море тепла й обіймів.
А потім, Біла, світла, Церква подарувала нам теплий осінній дуже гарний парк «Олександрія»! Перлина України!
Дружній смачний обід з білоцерківцями, фахівцями Агентства стратегічного розвитку міста, запаморочливий аромат осіннього листя у парку і навіть бензин у баку автівки 🙂
Дякуємо, Біла Церква! Дякуємо, Фагот! Дякуємо усім білоцерківцям!

Сьогодні ми показували та обговорювали наш фільм з учнями 10-х класів (“А” та “Б”) 16-ї школи.

Сьогодні ми показували та обговорювали наш фільм з учнями 10-х класів (“А” та “Б”) 16-ї школи.

Своїми враженнями ділиться продюсерка фільму Oksana Ivantsiv: “Хвилююсь я, мабуть, кожного разу. Але сьогодні хвилювалась як ніколи, бо вперше презентувала фільм школярам. Їхала по дорозі в таксі і намагалась зрозуміти, які вони сучасні підлітки, що їм цікаво і як з ними говорити.
Я хвилювалась, що їх приведуть з уроків, і вони будуть не особливо налаштовані на кіно, а тим більше документальне.
Пригадую як нас водили у кіно в школі. У нас в місті ще був працюючий кінотеатр (уже нема) і показували художній фільм «Нескорений» про Романа Шухевича. Я плакала на цьому фільмі, бо пам‘ятала схожі розповіді своєї бабці Слави. Половина мого класу ржали, іншій половині було байдуже, добре, що з уроків забрали. Я почувалась дуже самотньою у своїх переживаннях.
І от сьогодні я ішла з фільмом до підлітків, я дуже хвилювалась, що вони не зрозуміють цей фільм.
Але коли ввімкнули світло, я побачила заплакані очі, я побачила таку щирість і включеність, яку не бачила у дорослих. Вони ставили небанальні питання, вони щиро дякували і говорили чому цей фільм, і схожі фільми важливі.
16 школа 10 а і б класи, я хочу обняти кожного з нас. Моє покоління виховували інакше, ми не знали що таке війна, не були готові до неї. Але я бачу, що ви інші. Ви скоро станете дорослими, і найбільше чого я хочу, це щоб кожен з вас захищав Україну своїм розумом, і щоб ми не передали цю війну в спадок наступним поколінням.
Алексей Герман дякую за організацію, дякую за таку публіку. Я точно знаю, що сьогодні ці діти дали мені віру❤️”

Прем’єра

Прем’єра

Вчора ми вперше показали наш фільм на великому екрані. Дякуємо кожному, хто розділив з нами ці миті, хто думав, мовчав, говорив, плакав, усміхався. У нас вийшов світлий фільм. Десь такий же світлий як усмішка "Вована" та дзвінкий сміх його дочки Олі. Герої...

Запрошуємо усіх на прем’єру!

Запрошуємо усіх на прем’єру!

Один із проектів нашої організації, а саме – docUA Platform “Платформа української документалістики” http://docua-platform.org/ – презентує новий документальний фільм.

13 жовтня на екрани вийде фільм, який стане початком великої дискусії стосовно політики вшанування пам’яті.
Дата: 13 жовтня 2019 року
Час: 14.30
Місце: кінотеатр «Київська Русь» (велика зала)
вул. Січових Стрільців, 93; м.Київ
З нагоди Дня захисника України, 13 жовтня о 14.30 в кінотеатрі «Київська Русь» відбудеться прем’єра документального фільму «Тато» (режисерки: Лариса Артюгіна, Marta-Daryia Klinava). Стрічка присвячена пам’яті Добровольця Володимира Самоленка з позивним «Вован», який став одним з перших добровольців батальйону «Донбас». Для його доньки Олі, її тато був найкращим другом. За два роки, їй доведеться подолати важкий шлях, щоб дізнатися про життя батька на війні. Про те, що таке ДНК та як ідентифікується тіло. У спілкуванні побратимами і друзями, вона хоче зрозуміти, чому він пішов на війну, як змінила його війна. Олі належить відкрити батька з іншого боку: не тільки як турботливого сім’янина, але і людини, відданої почуттю обов’язку до останнього подиху.
Режисерка фільму Larysa Artiugina “ Це історія юної українки, яка у пошуках, загиблого на російсько-українській війні батька, перетворилась на доньку воїна. Це дуже особиста історія, не так про війну, як про людські стосунки, про втрату, і про те, як молода дівчина йде дуже непростим шляхом, щоб віддати батьку останню шану, на цьому шляху вона продовжує знайомитись зі своїм татом.”
Oksana Ivantsiv, продюсерка фільму коментує: «Втрати України у цій війні досі не пораховані, говорять про те, що від початку 2014 року у бойових діях загинуло від 4-5 тис. військових. Наш фільм є своєрідним меморіалом та вшануванням пам’яті не лише Володимира Самоленка, а кожного полеглого воїна. Ми хочемо, щоб цей фільм став приводом для серйозної суспільної розмови про вшанування пам’яті загиблих героїв, яка повинна бути державна політика з цього питання, як повинні співпрацювати та координуватись Міністерство у справах ветеранів, Міністерство культури, молоді та спорту і Інститут національної пам’яті.»
Засновники проекту «Українська платформа документалістики», в рамках якого створено фільм, стверджують, що їхні документальні фільми змінюють світ та розвивають в Україні новий жанр документального активізму.
Документальний активізм – це документальне кіно, яке має не меті не лише задокументувати певні події чи відобразити художнє бачення автора, але і активізує дискусії із суспільно важливих питань, аби зрештою призвести до змін у суспільстві: від громадських ініціатив, до змін в законодавстві, чи міжнародній політиці.
Після показу фільму глядачі зможуть взяти участь у обговоренні питання політики вшанування пам’яті полеглих героїв разом із творчою командою та експертами з Інституту національної пам’яті та Олександр Терещенко, Заступником Міністра у справах ветеранів та тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.
Фільм створений в рамках проекту “Платформа української документалістики” у партнерстві з Новий Донбас та Studena NGO

Конференція “Литва – Україна”

Конференція “Литва – Україна”

Проект завершився у Львові. Саме тут 12 вересня відбулася заключна конференція проекту «Литва – Україна. Досвід і можливості в сфері професійної орієнтації / плануванні професійної кар’єри учнів». Нас приймала Громадська Організація «ГРОМАДСЬКИЙ РУХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ ДОНБАСУ”Після вітальних слів організаторки Лесі Довгалик з натхненною та мотивуючою доповіддю “Наше майбутнє у наших руках” виступили Йонас Стравінскас (голова ГО “JOSTRA”) та Лайма Вилимайте.Учасники обговорили багато “гарячих” тем: презентували дослідження, виконані в межах проекту «Литва–Україна. Досвід і можливості в сфері професійної орієнтації та планування професійної кар’єри учнів» (Жигімантас Гракаускас), розглянули концепцію профорієнтаційної роботи з учнями – внутрішньо переміщеними особами з урахуванням їх життєвого досвіду, говорили про профорієнтацію, як форму абілітації підлітків, на життя яких вплинула війна (Сусанна Ангелова); аналізували досвід молодіжних таборів Литва-Україна (Наталя Марійчук), дізналися про особливості профорієнтаційної роботи на території Станиці Луганської (Тетяна Домащенко). Серед розглянутих питань – «Можливості проекту для адаптації в систему української освіти» (Ірина Щербина), «Інтеграція внутрішньо переміщених осіб в місцеві громади» (Леся Довганик), «Особливості інтеграції до місцевого ринку праці внутрішньо переміщених осіб та учасників АТО» (Олег Рясний).Після завершення конференції продовжилося неформальне спілкування. Учасники проекту та гості обговорювали ідеї та плани подальшого співробітництва.Конференція у Львові відбулася за підтримки та участі Генерального Почесного Консульства Литовської Республіки у Львові, Департаменту освіти і науки ЛОДА, Департаменту МТД та Міжнародного Співробітництва Львівської ОДА.Проект відбувся за підтримки Міністерства закордонних справ Литовської Республіки та Програмі співробітництва по розвитку та підтримці демократії. Проект организований ГО “JOSTRA” (Литва), ГО “НОВИЙ ДОНБАС” (Київ) та ГО “Громадський рух переселенців Донбасу” (Львів).