Ще у жовтні, на День захисника України, у Київському інституті музики ім. Р. Глієра відбулась презентація книги “Танець Смерті” Ігоря Михайлашина (позивний “Піаніаст”) та показ документального фільму “Як ми стали добровольцями” режисерок Л.Артюгіної та О. Чуприної.
Ці стрічки інформаційного повідомлення я пишу під музику Ференца Ліста “Танець мертвих”, який став лейтмотив Щоденника добровольця батальйону “Донбас” Піаніста. Автор роману пройшов війну, Іловайський “коридор смерті”, полон у ДНР і написав про це книгу. А зараз навчається у Глієра по курсу фортепіано.
Його мета – щоб побратими залишились живими, хоча б на сторінках роману та у пам”яті людей.
Для студентів муз.академії, дуже молодих людей, доброволець, навіть їхній одногрупник, доволі, далеке явище. Тому ми з Піаністом вирішили спочатку показати документалку про його побратимів. У нашому фільмі “Як ми стали добровольцями” Піаніст – один із героїв. В кадрі він розповідає дотепну історію з полону і грає на роялі.
Дуже символічно для мене виглядала сцена зали, на якій стояв чорний рояль, а поруч – кіноекран, на якому, у фільмі, Ігор грав на білому роялі…
Після перегляду, Піаніст презентував свою книжку. Виявляється, що писав він її у київському трамваї номер один, що ходить від залізничного вокзалу на Борщагівку. Ніяке інше місце йому не підходило, міг писати лише у трамваї. Писав п”ять місяців. Ось так! Їздив на навчання й роботу кожного дня та писав…
Найбільше враження на мене справили оригінальні записи, які Ігор зміг зберегти. Ці артефакти були показані вперше – блокнот, листки паперу звідусіль, мілко заповнені шкільним почерком – свідки жахів війни.
Після презентації до мене підходили викладачки Піаніста і розказували, який він гарний студент. Хвалили і гордились!
Ні одного заняття Ігор не пропустив за два роки навчання, усі предмети вивчає уважно та глибоко, грає на інструменті кожного дня. Я почувалась щасливою “мамою” Піаніста