Із уст режисерки фільму Лариси Артюгіної. «Авторські покази документального кіно завжди стають нережисованою подією. Ти ніколи не знаєш, який глядач прийде і що скаже після перегляду. У кінотеатрі Флоренція у залі були присутні виключно чоловіки. Дуже різного віку, від 12+ до 60+ Тому розмова після фільму теж була «чоловіча». Мене «вичитали», чому так мало реклами про фільм, чому так мало людей знають, про кіно, яке мусить подивитись кожен. Засипали питаннями, коли його покажуть по телебаченню, на «Прямому каналі», чи 5-тому. На мої роз’яснення, що ми не маємо ресурсу на рекламу та поширення і збираємо кошти на це через Фейсбук, отримала жорсткий, але справедливий аргумент – ви створили цей фільм і ви несете персональну відповідальність за те, щоб фільм дійшов до глядача. Мені було важливо це чути, бо кажу про це завжди своїм студентам, і важко, бо це величезна робота, на яку у мене вже просто немає сил… І ще пролунала думка від воїна про те, що для нього страшенно важливо знати, а що ж скажуть (напишуть чи знімуть) про нього, після того, як він загине. І він знайшов відповідь на це питання у нашому фільмі «Тато». А у самому кінці розмови, підійшов школяр і попросив мене показати наш фільм у його школі. Ми домовились, що він поговорить із учителем своїм і ми це зробимо. Один із ветеранів запевнив мене, що Деснянська райадміністрація точно не відмовить у поширенні фільму по школам району. Ось такі глядачі на Троєщині, дякую вам!”