НОВИНИ

Показ фільму «За нашу і вашу свободу» став частиною урочистостей з нагоди 30 річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною та Литвою, що відбулися Посольстві Литовської Республіки в Українi.
Для нас дуже знаково представити нашу документальну стрічку напередодні всеукраїнської прем’єри для поважного товриства, серед яких були міністри оборони Литви і України Арвідас Анушаускас і Олексій Резніков, Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний, заступники голови Сейму Литовської Республіки Йонас Ярутіс, Андрюс Мазуроніс і Паулюс Саударгас. Керівник Комітету національної безпеки і оборони Сейму Лаурінас Касчюнас, заступники міністрів закордонних справ Литви і України Мантас Адомєнас і Микола Точицький, колишній Міністр закордонних справ Литви Пятрас Вайтєкунас та інші.
Ми вдячні Надзвичайному і Повноважному Послу Литовської Республіки в Україні Вальдемарасу Сарапінасу за запрошення і співпрацю з проєктом.
А найперше, вдячні Литовському народу за підтримку і щирі дружні взаємини, без яких, власне, не було б нашого фільму.
«Наш фільм народився дуже природнім чином, це не була спеціальна задумка – «а давайте, на тридцятиріччя зробимо кіно», – сказала під час представлення стрічки режисерка Лариса Артюгіна і розповіла, що разом з продюсером фільму В’ячеславом Волинщиковим та командою над фільмом працювали близько п’яти років і так сталося, що його вихід на екрани вдалося приурочити до тридцятиріччя дипломатичної співпраці між країнами.

Світлини Марічка Білоус

Прем’єра!
8 грудня команда нашого проєкту матиме честь презентувати фільм «За нашу і вашу свободу!» на високому рівні, а саме у Посольстві Литовської Республіки в Україні.
З нагоди 30-тої річниці вдновлення дипломатичних відносин між Литвою та Україною, Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Вальдемарас Сарапінас, запросив гостей на прем’єрний показ документального фільму «За нашу і вашу свободу» про взаємопідтримку і дружбу Литви та України.
У заході візьмуть участь Міністр оборони Литовської Республіки Арвідас Анушаускас, Заступник міністра закордонних справ Литовської Республіки Мантас Адомєнас, Заступники Голови і депутати Сейму Литовської Республіки, і, звичайно ж, герої нашого проєкту.
Для присутніх гостей заспіває український етно-рок гурт TaRuta.

Харків для нашої команди виявився справжньою «скринькою Пандори» в хорошому сенсі. Ще три історії: Юрка Катрича, Віталія Слюсаря, Олександра Волкового стали частиною проєкту «За нашу і вашу свободу!».
“Наші повезли медикаменти постраждалим литовцям, і використали цю можливість, щоб легально попасти у Вільнюс. Були й всередині Сейму, більшість просто ходили вулицями, барикаду розмалювали, написали “рух”, “Харків”, тризуб, прапори українські повісили. Як я туди поїхав, взяв шапку козацьку, в мене пальто таке довге було, сережка у вусі, і я такий по вулиці іду, а позаду литовці чую пошепки “Козакас, козакас”. Для них це було важливо, бо вони побачили що вони не самі, що дійсно ми приїхали. Зрозуміло, що ми там нічого не вирішували. Підтримали морально, в першу чергу. Просто показати їм, що так, дійсно Україна з ними, що українці приїхали до них у важку хвилину”, – згадують події тридцятирічної давнини наші герої.
Всі наші харківські герої отримали медову подяку: http://docua-platform.org/gratitude-honey/

Фото Юрій Величко та Марічка Білоус

Завдяки нашому проєкту відбуваються іноді напрочуд знаменні події.
Днями в столиці відбувся офіційний візит прем’єр-міністра республіки Ужупіс Сакаласа Городецкіса до посольства республіки в Україні, яке знаходиться за адресою провулок Десятинний, 7, в галереї Tadzio.
В ході зустрічі пан посол республіки в Україні митець Федір Александрович прозвітував пану Сакаласу про свою діяльність і представив виставку «13 ракурсів війни». На виставці представлені фотороботи тринадцяти фото- та військових кореспондентів, які показують та «нагадують» українцям та світові про те, що російсько-українська війна ще триває.
Прем’єр- міністр та посол обговорили подальшу стратегію мистецько-культурного співробітництва Литви та України. Модерувала зустріч режисерка Лариса Артюгіна.
Ужупіс— район міста Вільнюс, столиці Литви, частково розташований в Старому місті. Українською район називається Заріччя. Іноді його порівнюють з районом Монмарт в Парижі або Андріївським узвозом в Києві. В 1997, отримавши неписаний, але сталий статус богемного, район Ужупіс в центрі Вільнюса оголосив себе «республікою» — митців та романтиків. Ця «республіка» має не тільки кордони й дорожні знаки, але й президента, міністрів, власну конституцію і свої свята, одне з яких — 1 квітня — є «державним».
Наші герої отримали у подарунок нашу традиційну медову подяку http://docua-platform.org/gratitude-honey/

Фото Ярослава Матвєєнко

«Ми хочемо, щоб зібрані нами історії були доступні й збереглися на довгі роки» – говорить Лариса Артюгіна про передачу відеоматеріалів до Архіву
22 жовтня – без перебільшення історичний день для команди проєкту «За нашу і вашу свободу». Години відеоматеріалів, які ми збирали протягом понад семи років поповнили фонди Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного. Серед них, наприклад, останнє відео інтерв’ю дисидента, народного депутата кількох скликань, автора Акту проголошення незалежності України Левка Лук’яненка, яке було записано за пару місяців до його смерті. Передані матеріали дають уявлення про три умовні гілки співпраці українців з литовцями – від комуністичних таборів на Півночі Росії, куди висилали дисидентів та представників збройного опору обох країн, до подій відновлення незалежності Литви на початку 90-х років, оформлення визвольних рухів у політичні сили обох країн, і аж до Революції Гідності у Києві та війни на Сході України.
«Ми любимо всіх наших героїв і вони залишаться в історії назавжди. Ми раді і щасливі що все, що нам вдалося зібрати, всі ці історії зберігатимуться у фондах державного архіву назавжди. Як мінімум на сто років. Гріє серце думка, що колись так само із завмиранням подиху, як ми переглядали матеріали тридцятирічної давнини, їх вивчатимуть наші наступники та використовуватимуть у своїх розвідках і проєктах», – зазначила режисерка документального фільму Лариса Артюгіна. Думками про значення отриманих матеріалів для історії й зокрема цього акту передачі поділився директор Архіву Олександр Буханець: «Цей проєкт має загальнодержавницьке значення. Сам кінодокумент, який сьогодні прийшов до нашого архіву стане національним документом нашої країни. Від нашого колективу архівістів низький уклін «батькам» проєкту. Ми з вами сьогодні сталі багатші, бо прийняли на зберігання такий проєкт. Маю надію, що наша співпраця стане довгостроковою. Тому що, все що робиться, робиться на користь нашої красивої молодої незалежної неньки України».
«Сьогоднішня подія – це приклад справжньої співпраці між архівом та творцями фільму. Хочеться вірити, що відтепер започаткується прекрасна традиція, коли фільм, який офіційно ще не був презентований, уже надійшов до нашого архіву і стане отією частинкою, цеглинкою національно архівного фонду», – підсумувала заступник директора та головний зберігач фондів Ніна Невмержицька.

Фото ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного та Ярослава Матвєєнко

Мало хто пам’ятає, що у Харкові тридцять років тому був потужний плацдарм для підтримки подій у Литві і демократії в цілому. У нашому проєкті безпосередні учасники цих подій виходять з затінків часу. «Це була ідейна підтримка. Виходили на площу і підтримували. Організовували мітинги на підтримку литовців. Самі прибалтиці мали великий вплив на нас і в Харкові. Вся інформація, що доходила до демократично настроєних людей, надходила перш за все з Вільнюса, а також з Латвії і Естонії. З молодіжних газет, що ми передплачували, які писали проти радянської влади, ми дізнавалися про події у Прибалтиці. Наші погляди формувались під впливом цих газет. З них же дізналися і про Саюдіс. Ми розповсюджували, доводили до широких мас населення про події, при чому не так як подавалось це в центральних газетах, бо у нас була інформація з тих газет, які ми отримали безпосередньо з Вільнюса», – так герой нашого проєкту Леонід Вінокуров згадує тогочасну діяльність на підтримку Литви, який на початку 1991 року був учасником харківського Комітету захисту демократії, організованого безпосередньо у відповідь на кровопролиття, які вчинили радянські силовики у Вільнюсі.
Леонід Вінокуров – голова Харківської обласної Асоціації демократичного розвитку і самоврядування, фізик-теоретик, науковий редактор журналу “Метрологія та прилади”, раніше – заст. директора Наукового центру температурних і оптичних вимірювань Національного наукового центру “Інститут метрології” (м.Харків).
Пан Леонід традиційно отримав від нас на знак подяки наш особливий «медовий подарунок»: http://docua-platform.org/gratitude-honey/

Фото Юрій Величко та Марічка Білоус

Вчора у команди проєкту «За нашу і вашу свободу» був насичений та важливий день. Після перемовин на Суспільному, ми зустрічали героя проєкту Сакаласа Городецкіса. Для архіву Музею Майдану він передав цікавий артефакт – банер на підтримку Україні, який висів у Вільнюсі.
«У нас в Литві є традиція на головному в’їзді до нашої країни перед мостом вішати банер розміром 5 на 1 метрів з якимось слоганом. Ми вирішили підтримати події на Майдані, роздрукували та повісили такий банер «Уж УПА Слава Україні!» «Уж» – литовською означає «за». УПА – думаю ви знаєте, що це значить. Ми ніколи не питали дозволу його вішати, бо самоврядування навіть не звертає на це уваги. За кілька днів деякі державники стали обурюватись, чому УПА, начебто вони когось розстрілювали, колись хотіли дійти до Литви, але так і не дійшли. Знайшлись люди, які зняли банер та вирізали слово «УПА» з нього, і повісили назад. Грубо кажучи «кастрували» історію України. Навіть в такому вигляді він свою функцію виконував. 17 березня 2014 року наш банер зіпсували дьогтем. Мені подзвонили і повідомили, що банер знімають комунальники. Я під’їхав на місце і викликав поліцію. Причину зняття пояснили тим, що зіпсований банер не повинен псувати естетику міста. Я написав заяву, але хто його зіпсував вияснити по сьогоднішній день не вдалося. Ми зробили новий та повісили новий. Взагалі за цей час їх було штук п’ять. Для архіву музею я передаю найперший, оригінальний», – розповідає історію банера пан Сакалас.
«Історію пишуть не ті, хто її каструє, а ті, хто її роблять. Свою історичну пам’ять кожна нація пише сама, нікому не давайте писати свою історію.», – із Сакаласом Городецкісом важко не погодитись.
Сакалас Городецкіс – борець проти російсько-радянської системи за національну незалежність Литви та України та прем’єр-міністр республіки Ужупіс (район діячів мистецтв у Вільнюсі).
Ми вдячні Національний музей Революції Гідності та Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану за підтримку. Ми щасливі мати таких партнерів зі спільними цінностями!
Впевнені, що побачимо артефакт у майбутній Залі Свободи у новоствореному музеї вже зовсім скоро.

Фото Марічка Білоус та Юрій Величко

Всеукраїнська прем’єра документальної стрічки «За нашу і вашу свободу» планується на UA:Перший після проходження всіх необхідних процедур.
Команда нашого проєкту – режисерка Лариса Артюгіна та продюсер Вячеслав Волинщиков провели робочу зустріч з продюсеркою телеканалу UA:Перший Іриною Бубновою.
Ми зацікавлені в тому, щоб нашу стрічку побачило якомога більше українців. Адже зібраний матеріал реконструює і проявляє ті сторінки спільної історії двох народів, які свідомо затиралися в радянський час. Наша робота – це внесок у протидію російській окупації, а також повернення справжньої історії і прояснення, з чого ж бере свій початок і на чому тримається українсько-литовська близькість.
Чекайте на офіційне оголошення дати прем’єри уже скоро!

Кажуть, що до гарного звикаєш швидко, хоча тут можна посперечатися. Команда проєкту «За нашу і вашу свободу!» не збирається звикати до неймовірних обставин, які насичують наш проєкт різнобарв’ям людських історій.
Шанована і знана в Україні дисидентка, журналістка, громадська діячка та поетеса Маргарита Довгань присвятила свої найпоетичніші строки Литві:
“Ми йшли, здавалося, кінця не буде первісному лісу, аж раптом, дзвін коси, галявина і хата, дерев’яна, жемайтійскька, а на галявині, в траві, Христос з крутими вилицями, з синіми очима Литви. Христос, який вже пройшов і ад Сибіру, і пекло несвободи, на ругу і розп’яття. І воскрес. В очах його, як лісові озера з синіх і глибоких біль всіх, за всіх тривога, твердість всіх жемайтівців, чий син Станіслав Ряуба, подарував йому у дереві життя.” Вірш “Литовський образок”. 1985 рік.
Традиційно пані Маргарита отримала від нас на знак подяки наш особливий «медовий подарунок»: http://docua-platform.org/gratitude-honey/

Нарешті ми можемо видихнути та сказати «Сталося!». Але лише на мить, бо після завершення технічної роботи над фільмом та першого допрем’єрного показу, його ще належить провести до глядача і співпережити той момент, коли знята нами історія почне обростати рефлексіями, спогадами, емоціями.

Дякуємо за підтримку Українському Культурному Фонду, завдяки якому наш magnum opus відбувся цього року. Цінуємо, що державна інституція підтримала проєкт і відкрила можливість показати співвітчизникам те, що ми по крихтах збирали понад сім років.

Ми вдячні Музею Революції Гідності за те, що стали нашими партнерами й сприяли у проведенні публічних заходів. І наш проєкт, і Музей зродилися у вогні Революції Гідності. Для нашої команди значуще продовжувати, у формі документального фільму, фіксації спогадів та роботи з історичними джерелами те, що почалося на головній площі у Києві. І добре мати однодумців на цьому шляху, якими стала команда Музею.

Всеукраїнська щоденна газета «День» знає про частину наших героїв навіть трошки більше, ніж глядачі фільму. Завдяки виданню, ми опублікували частину розширених інтерв’ю з тими, про кого ми знімали стрічку. Відеоматеріал яскравіший у своїй емоції, але текст – це свідчення, до яких можна повернутися. Вдячні за те, що познайомили нас зі своїм читачем, а ми мали змогу поділитися тими цінними думками, які зібрали в процесі фільмування.

Ну й без нашого партнера Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного, без тих документальних кадрів, на яких зафільмовані перші хвилини після проголошення незалежності, велелюдні мітинги на підтримку Литви, обличчя тих, хто стояв за свободу двох країн, стрічка не була б цілісною. Ми дякуємо за те, що допомогли віднайти нам потрібні матеріали. Зі свого боку, не лише беремо, але і віддаємо: зібрані відеосвідчення ми, з задоволенням, передаємо вам на зберігання для того, щоб вони були доступні для всіх, хто хоче пізнати тему глибше.

Дякуємо нашим литовським друзям – Посольству Литовської Республіки в Україні, каналу LRT та усім тим небайдужим, які прийшли на допомогу у буремні дні 2013 і лишаються з нами досі. Проєкт продовжує рухатися далі. Залишайтеся на зв’язку: попереду більше новин, більше зустрічей.

За нашу і вашу свободу!